Села Топори та Топірчики лежать в південно-східній частині Волині. Виникли вони в XVI сторіччі , скоріше за все 1581 року, на чорноземних та суглинистих грунтах на болотистій місцевості. На всіх наявних на даний час картах зображено в південній частині села Топори та західній частині Топірчиків болотистість, причому вона знаходиться навіть в межах села. Саме це і є незрозумілим в питанні вибору місця першими жителями сіл для свого поселення. Адже, як правило, поселення вибиралися поблизу води, на перетині або вздовж шляхів. Хоча на плані мирських земель 1866 року зображено 2 струмки, які зливаються в один поблизу Топорів, на південь від села та зроблено напис «Канава». На цьому ж документі зображено і болотистість на північний захід від села, проте струмка не зображено Можна припустити, що через села проходив шлях, який з’єднував Заслав з іншими важливими населеними пунктами і це стало однією з важливих причин поселення перших жителів наших сіл. Поселення , як свідчать карти, розміщувалися і розвивалися на південь від шляху. На розподілі мирських земель 1866 року виділено 2 вулиці , ті, де тепер проходить центральна вулиця і Куток. Клімат у цій місцевості помірний і вологий, середньорічна температура приблизно +70 С.
У 1583 році пройшов розподіл міста Заслава на 2 частини між Янушем та Михайлом Заславськими, за яким утворились Старий Заслав та Новий Заслав. Топори відійшли у володіння Михайла Заславського, потомка роду князів Острозьких, і мали 8 дворів. М.Теодорович у книзі «Заслав» зазначає, що Михайло Заславський «неоднократно поражал турок и татар» . Помер він від нещасного випадку: їдучи на підводі і тримаючи заряжену рушницю, заснув. Чи то від струсу підводи, чи то від випадкового натискання рушниця вистрілила йому в груди. Тут же, на підводі, він і скінчався.
Часи середньовіччя були неспокійними для Волині: кожні 10-20 років нападали татари. В результаті цього спустошувалися села, про що свідчить донесення возних Волинського воєводства Криштофа Щуки і Станіслава Янковського Луцькому міському суду про огляд ними містечок і сіл Луцького повіту, які були спустошені і спалені татарами в 1593 році (акт від 7 грудня 1601 року). На початку акту вказано, що у перерахованих селах після спустошення татарами не проживає жодної душі.. В числі названих сіл є і Топоровки, стародавня назва Топорів. Село потроху відроджується.
У XVII ст історія та розвиток Топорів пов’зана з історією та розвитком Заслава, який став значним торговим і господарським центром півдня Волині. У місті відбувалися щотижневі торги та річні ярмарки. Населення заславщини не раз виступало проти польської шляхти, брало участь у повстанні Наливайка 1594-1596 рр. У 1648 р. Богдан Хмельницький, спираючись на допомогу населення міста і сусідніх сіл, зі своїм військом взяв Заславський замок. За Андрусівським перемир’ям у 1667 р. Заслав відійшов до Польщі. Частина населення, рятуючись від утисків князів Заславських, а з 1673 р – Сангушків, тікала в інші райони. Після приєднання Правобережної Украни до Росії протягом 1793-1795 рр. місто було центром Заславсього намісництва, у 1796-1797 рр. – центром повіту Волинського намісництва, пізніше – центром тієї ж губернії.
У 1788 році в селі будують церкву, яка була освячена 1 жовтня. Історію її можна дізнатися з «Церковно-приходской лѣтописьи Свято-Покровской церкви села Топоровъ Заславскаго уѣзда Волынской Губерніи Заведенная въ 1891 году мѣсяца Декабря 31го дня» священником Констянтином Майбородою.
Реформа кріпосного права, яку оголосив у 1861 році цар Олександр ІІ, дала змогу селянам викупати землю під забудовою і польовий наділ. Як свідчить в історії села, написаною на початку 60-х років минулого сторіччя на основі спогадів старожилів та записів Вискобчука Миколи, 1876 року народження, Гримак Уляна Федорівна, в село заїхав вершник і проголосив: «Кидайте роботу! Воля!» Почали виділятися селяни-одноосібники. 22 вересня (за старим стилем) 1866 року складений план мирських земель с.Топори. Правильність його зображення засвідчили селяни-одноосібники: «1866 года сентября 22 дня настоящий план намечен уполномоченым Топоровского общества на селе Дворовым Посредником предъявлен; в чем и подписываются крестьяне собственники с.Топоров : Василий Овчарук, Трофим Ковальчук, Аввакум Охримчук, Никифор Мазурчук, Конон Кирилюк и Ефимий Сачук, И по як неграмотны по их личной просьбе расписался бессрочно отпускной младший кононир Трофим Самилюк». Остаточно затвердив план Білівський волостний старшина Григорій Корнійчук. Таким чином, викупили свої землі і стали вільними одноосібниками 6 селян. Пізніше землі викупили і стали одноосібниками Одинчук Лукаш, Овчарук Данило, Заєць Каленик, Семенчук Каленик, Кирилюк Андрій, Репетюк Яків. У кінці XIX сторіччя село було дуже бідне. Хати були маленькі, покриті соломою і очеретом. І.Суліма, вчитель історії та правознавства, у історії села свідчить, що люди працювали на панських полях, маєток якого був у Ріпках, а в селі був староста Кирилюк Авраам та сотник Семендяк Тимофій, які представляли пана. Тут не зрозуміло, про якого пана йде мова, адже землі на той час належали Романові Сангушко. Більшість селян була дуже бідною, мала по 3-8 десятин землі, яка виділялася у найгірших місцях. З неї сплачувалися великі податки. Селяни працювали за мізерну зарплату на панських землях більш як по 12 годин. Селяни-одноосібники також використовували найману працю у своїх господарствах. У історії села є запис, що в 1890 році Репетюк Іван молотив зерно у Репетюка Якова і за тиждень роботи отримав 1 крб 15 коп. Багато це чи мало? Ось ціни на деякі товари тих часів:
готовий одяг можна було придбати за цінами: свитка — за 3–12 руб, шапка з барана — 2 руб., шапка 75 коп., кашкет — 50 коп., полотняна сорочка 1–3 руб., полотняні штани — від 75 коп. до 1 руб. 50 коп. На ярмарках пару чобіт продавали по ціні 2–10 руб., пару черевиків — 1–2 руб. На базарах продавали: простий віз 8–20 руб., окований віз — 15–20 руб., сани — 4–6 руб., простий візок без оковування — 8–12 руб., окований візок — 15–20 руб. Ложка на базарі коштувала від 2 коп. до 6 коп. На базарах малу бочку продавали по 40–90 коп., бочку — 90 коп. — 10 руб., відро — 12–30 коп. Найдешевший буханець хліба коштував п’ять копійок, кілограм картоплі — дві-три копійки. М’ясо — 30–35 копійок за кілограм, яблуко — дві-три копійки штука. Сорочка чи штани — близько карбованця, чоботи — близько п’яти карбованців.
Старожили села згадували, як вони в чоботях влітку заходили тільки в церкву, а, вийшовши з церкви, скидали чоботи і обережно несли додому. Цілий рік носили селяни личаки і постоли, одяг з грубих тканин власного виробництва. Селяни-одноосібники в кінці 90-х років минулого сторіччя побудували в селі 3 вітряні млини, на яких переробляють зібране зерно.
У кінці ХІХ сторіччя бідняки починають шукати кращої долі за океаном. З села виїжджають 14 сімей в Америку. Відомо, що виїхала до Америки мати Заєць Оксеньки, Василь Сачук (дядько Марії Сидорчук), одружившись на жительці Щурівців, виїхав в Америку, але далі повернувся, з Топірчиків Ляшук Яків, проте останній незабаром повернувся і жив в Топірчиках.
У пореформений період відбувалося здріблення селянських наділів, зростання кількості селянських безкінних господарств.
